То на землі квітка розквітала.
Там, де трава-як зелений шовк
Ранок прийшов, але квітку не знайшов...

Ой то цвіла, то не квітка красна
Ой то душа, що шукала щастя,
Квітка-душа, ніжна і жива.
Вітер почув і приніс її слова

Ой де весна коси розплітала
Квітка цвіла і не облітала
Мрії і сни, зелена трава,
Тільки душа і квітуча і жива.

Неси-неси...
Дай Бог.
Віри і сил
Дай Бог
Щастя усім
Дай Бог
Неси усім...

( дякую ) 0navaho0 & vilsen

...был вчера в Украине

Была в 90х такая газировка - Dr. Pepper, со вкусом вишнёвых косточек. Была, а потом куда-то исчезла, оставшись одним из вкусов детства.

Вот я её как раз сейчас пью.



Нашлось оно в Азбуке Вкуса, элитном продуктовом супермаркете (очень элитном - пельменей дешевле 500 р/кг там нет), импортированное из нидерландов какой-то чересчур хитрой конторой, по цене 124 р за 0.33 банку. Некисло, конечно, но за вкус детства можно и заплатить разок-другой.

А рядом с Dr. Pepper из нидерландов стояла Coca-Cola из франции. В банках 0.15, по 80 р. Которая, ставлю что угодно, _ничем_ не отличается от колы произведённой на ул. новоорловская, г. москва, что в родном ново-переделкино. Которая стояла по 20 р за 0.33 в соседнем холодильнике.

И кто-то ведь покупает.


Хотя, в целом, в АВ цены хоть и запредельные, но по делу запредельные. Я пробовал покупать там и пельмени по 500 р/кг, и сырокопчёнку по 1500 р/кг, и теперь испытываю к тем, кто может каждый день позволять себе настолько вкусную и качественную еду, что-то вроде классовой ненависти. :-)

И наверняка вот прямо сейчас кто-то - возможно совсем рядом, прямо в моём подъезде - испытывает классовую ненависть ко мне, имеющему каждый день на обед мясо, на полдник фрукты, а на завтрак свежий кефир.

Так и живём.

Только что выиграл в покер 5500р ;)

Люблю, когда женщины знают себе цену. Сказала 100 баксов, значит 100.

Я – націоналістка. А тому мушу бути мудрою і навіть хитрою, де йдеться про життєздатність моєї нації. Але мені дуже сумно. І соромно. Соромно за розруху у країні, соромно за бездарність влади, за її аморальність і продажність. Сумно – що цинічні політикани взяли в оборот і наварюють очки на святому. Сумно – що ці жебраки просять у світу грошей і визнання Голодомору. «Нє стоіт прогібаться под ізмєнчівий мір...» Сумно... читати публіцистику чи белетристику патріотів, дивитися патріотичні передачі по телику: плач і стогони; перелік царських указів, якими Москва нищила мову, опис утисків, мук, катувань, руйнувань, смертей.

...Усе це було, люди. Усе це вже давно не під замком, а в підшивках газет, журналів, тільки читайте, в інтернеті, усе це доступне. На початку 90-х я сама з ентузіазмом потрясала аудиторіями, і вигукувала ці безобразні цифри, і оприлюднювала ці приголомшливі факти. Але на все свій час. Досить розкидати каміння. Ми майже два десятиліття живемо в незалежній Україні. Вона прийшла до незалежності з хорошим посагом, з сильною й великою армією, з добрим куском союзної промисловості, квітучим с/г. Де армія, де сучасні підприємства? Ніхто не видає ні Емських, ні валуєвських циркулярів. То як у нас справи з українською мовою? Немає голодоморів – то чому села продовжують зникати з карт, чому катастрофічно вимирає населення? Хто той Сталін, той Постишев, той Каганович, Кіров? Як їхні прізвища сьогодні?

В радянські часи статистична наука любила все порівнювати з 1914 роком. Щоб більше вражали досягнення. Політики – це стандартний і перевірений хід, – щоб відвернути увагу народу від поточних проблем, кидають йому, як собаці – кістку, або внутрішнього, або зовнішнього ворога. Наші політичні банкрути, щоб народ не спитав їх між іншим про результати їхнього не такого й короткого правління, просто крутять стару шарманку: примушують його й далі плакати та голосити над гіркою долею, клясти-проклинати воріженьків, перелічувати історичні кривди, царські укази, сукати дулі. (Навчені люде про всяк випадок роблять це обережно, а краще – в кишені... Нє, патріотам годиться по-геройському, громагласно й креативно.) ...А самі тим часом наживаються на цілком реальних і прагматичних речах, російському газі, наприклад, і за газові й грошові потоки б’ються зовсім не газовими пістолетами, а українолюбний і богобоязливий президент нас так шанує, так шанує, що не соромиться в ефірі порівнювати Юлині цицьки з Вітіними яйцями. Довели чоловіка. Ну він завжди був слабонький. А потім напускає на себе світову скорботу-жалобу, вдягає дороге пальто, бере за руки нещасних дитинків і вчить маленького українця любити Україну. Да, якщо в Москві не перевелися розумні гебісти, то вони мали б порадити тамтешній владі підтримати на президентських виборах саме В.А. Бо одна річ – красти і відверто тягнути країну під Москву: в такому разі повстане пів України. А зовсім інша – пригнічувати душу народу, паралізувати його волю, позбавляти його надії і сили. Пригнічений народ, загіпнотизований своїми поразками, боротися нездатний. Такий народ – знахідка для неоімперських мрійників.


Світ підступний. Шляхи людства – у випробуваннях і пастках. Добре, якщо народ розбереться, все-таки він не сьогоднішній, він - калач тертий, він стільки пережив; добре, якщо знайде й розпакує свій НЗ, свій Великий льох і скаже своє слово на виборах... а краще б – уже. І перестане плакати. Цо занадто...

...Ах я така мрійниця. Хоч - мрії збуваються не так уже й рідко.

По всей стране на центральных площадах неравнодушные граждане зажигали свечи.
В половине четвертого подошел к одесскому мемориалу Памяти жертв голодомора и я, прихватив оставшуюся с прошлого года пачечку свечей-таблеток.
Негромко играла музыка, собирались люди.



( Дальше – много фото и немного эмоций )

Симон, что то к 4 годам.

-Мама, а как по английски будет КАКАШКИ ?
-Shit.
-Мама, а бывет же еще богатырьный щит!...

Все-таки забываешь, что поколение, родившееся в двадцатых - почти без остатка прошло через окопы. Скажем, актер Иннокентий Смоктуновский - игравший интелектуалов, юродивых и принцев, был, между прочим, фронтовиком. Призвали восемнадцатилетним, успел повоевать, попасть в плен, бежать.

Вот так обманчиво внешнее впечатление.

Гм. Чтобы отыграть свояк из 18 человек в Харькове нужно 2 игровых дня, в результате чего мне нужно следующую субботу играть финалы. Зашибись.

Мої діди і бабусі пережили голодомор.
Я це пам’ятаю, і ніколи не забуду.

А ці свічки Л.Д та В.А. можуть запхати собі у сраку. І підпалити.

Вчера был концерт Comhaltas. Ух и здорово!


Из русских ирландцев, игравших в первом отделении, лучшими почему-то оказались русские шотландцы. Исаевский Tin Thistle с каждым концертом всё круче и круче, и успешно оставил позади всех. (Разве что Мервент сопоставим, но Мервент - бретонцы, и вообще как-то в стороне.) На этот раз к чертополоху присоединилась пианистка, и к их отменному традиционному звуку вдруг добавились мощь и объём - ровно то, чего у наших групп стабильно нет. Заслушался. Очень хочу на их сольный концерт в этом составе. И, да - за pressed for time и neck belly reels им отдельное спасибо.

Порадовало повторное явление на свет Sandy's Band'а. :-) Лучший (из двух? трёх?) иллинпайпер России наконец-то начал играть на иллине публично. И это хорошо! :-) Да и компания у него что надо. Тоже жду концертов.


Потом играли ирландцы. В отличие от наших, без перкуссии и аккомпанемента, и часто общеизвестные сейшновые тюны - но, блин, очень, очень круто играли. Вот.

Предыдущий абзац - самый главный в посте, если кто не понял. А короткий такой - потому что я не знаю, что ещё о них написать, уж очень было здорово. Не быть мне музыкальным журналистом, да.


Из наблюдений. Этот концерт по структуре был точно такой же как недавний концерт Джо Бёрка - русские музканты в первом отделении, ирландцы во втором. На концерте Бёрка контраст между отделениями был огромным, за державу (в лице ростовских Foggy Dew) было даже немного обидно. Вчера контраст тоже был, но далекооо не такой сильный. С одной стороны, конечно, победители очередного All Ireland - это далеко не живая легенда Бёрк. С другой - внезапно! - наши музыканты, оказывается, тоже не лыком шиты, играть умеют, и очень хорошо! Вот ведь как.

Сам ЦДХ как зал порадовал. Видно там отовсюду, звук хороший (я же годами слушал наши группы только в отвратительном звуке вереска/дублина/вермеля, и как играет, например, скрипач Данила из Slua Si - не знал). В проходах какие-то странные люди пытались танцевать, прям как на видео с концертов Si Mhor десятилетней давности. :-)

Вообще, хоть "сидячие" концерты и противны сути ирландской музыки, но мне, слушателю, их всё же недоставало. Но судя по взятому нашими организаторами темпу - впредь эта проблема стоять не будет. Таки да, лёд окончательно сломан.


Юре Андрейчуку, Ване Донцову и остальным людям, которые делают для нас это дело - спасибо. Огромное.


P.S. да, кстати. В недавнем посте я жаловался, что все к нам едут, а киевская группа Run - всё никак. Ну что ж, они приехали, да - я на концерте разглядел минимум четверых из них в левом нижнем углу зала. Это очень хорошо, это крайне позитивная подвижка, ведь от неё совсем недалеко до следующего этапа: не только приехать, но и сыграть концерт! Рут, привет. :-)

сегодня у меня круглая цифра - 30 000 уникальных адресов/посетителей на страничке СамИздата. до "зубров" с 300 000 еще далеко, но дорогу осилит идущий.
всем, кто меня читает большой привет!
обещаю писать больше, ярче, интереснее. и любви побольше, и главных героев посексуальнее
а вы комментите меня, ага?

От взять для прикладу, геніальний фільм "Холодное лето 53-го".

Музику до фільму писав без сумніву чудовий композитор Владімір Мартинов. Дядько - моща. Має багато праць по теорії і історії сакральної музики. Та й як композитор - найкращий з сучасних в Росії.

Дещо був шокований, коли порівняв мелодію в початкових і фінальних сценах фільму авторства Мартинова з баладою King Crimson

( VS. King Crimson - Epitaph )

ЗІ сьогодні канал Інтер втратив залишки моєї поваги. Навіть Пєрвий канал.Украина не програмував на такий день розважальні програми, включно з прожекторомперісхілтон. А ці чмошнікиі так і залишили в праймі свій вечірній квартал

Я тут зацепилась за одну ситуацию:
Сначала был человек, с которым все дружили. Потом случилось нечто, и все стали прекращать с ним дружбу. Причем я не отвергаю права нескольких людей прекращать отношения - они приняли такое решение осознанно, основываясь на фактах. Остальная же часть прибегает и кричит: да он пи..., я тоже его вычеркну, и я, и я. И находит какие-то поводы, к фактам, которые были основополагающими для осознанно принявших решение, не имеющие отношения. А ведь человек, которого сейчас расфренживают, не изменился. Только сначала с ним все массово дружили, а теперь - массово не дружат.
Люди стадные, все-таки.
*вздохнула, пошла френдленту чистить*

Не мог, не заострить внимание, на столь колоритном персонаже.

Стырино с Васи.нет